Як я літаком був

Якщо вам наснилося що ви літак, не спішіть друкувати квітки, та наймати жінку-касира на їх продаж. Вона продасть білетів більше, аніж слід, стануть пасажири в чергу, а крісел в салоні літака й наполовину недостає. Довгих та худорлявих можна а одне крісло впхнути, щоб люди поворухнутися не могли. А коли вже впихати, так обов’язково мужика з жінкою, вони від млості будуть сидіти, що твої янголята в раю. Навіть на годинника не глянуть. Така подорож їм буде в радість. Не буде образи, якщо літак не здійметься з вашого літовища. То ж все оце тільки півбіди. Справжня біда буде, коли продаж білетів не закінчиться, а тебе розбуркає дружина, або вибух газу в квартирі п’яного сусіда. Що будеш з грішми робити? Роздавати пасажирам по пред’явленим квіткам? Але на це знадобиться час, бо до того як настане ніч тобі треба буде весь день готовити до вилиту справжні літаки. А ось тутечки вже треба бути обережним, зосередитися на своїх службових обов’язках, а не панікувати, чи не побіжить якийсь з пасажирів скаржитися на те, що його надули. А то ще збагнеться якомусь дурню летіти не до Москви, а на якісь там бісові Богами. Почне в Гельсінкі дзвонити, скаржитися на російські авіалінії. Тутечки вже не тільки посади, свободи можна лишитися. До ночі на літовищі скопилося стільки пасажирів, що в десяток літаків не впхнеш. Надрукували світків двічі, а то й тричі більше аніж заказував друкарям.

Коли почало смеркати, хильнув я склянку горілки й пішов в роздріб: дві руки, дві ноги, ще й голова з вухами. Вирулили на стартову смугу одразу п’ять літаків. Кожному з пасажирів кортить в головний літак сісти, себто в голову з вухами. Думають, що на вуха в польоті більше надії, аніж на пальці рук та ніг. Поки пасажири сперечалися, дулі одне другому в ніс всували, згоріла рожевим полум’ям ніч. Прокинувся я жовтий від люті. Звісно, від люті до себе: який біс мене аґуськав таке нервове підприємство взяти під свою опіку. Літаку й гепнуться недовго! Чимало інших, не менш коштовних напрямків бізнесу було. Будівництво, наприклад? Або поставка цукру, як би з України, а насправді з сусіднього Китаю. Можна таким чином цибулю з Таджикистану гнати. Через Китай. Треба ж було мені наснитися собі літаком. Якби оте яйце, в котрому сидів знесла не ластівка, а , скажемо, курка, котру не те що літати, бігати як слід від півня не навчили. А ластівки вони тільки й вміють літати. Літати зранку до вечора, а вві сні яка ластівка не мріє літаком стати! Отаке лихо зі мною вкоїлося. Жінка, котру я на продаж білетів взяв, не може втямити, що доки не відправимо пасажирів, квітки продавати не слід, не можу й станки в друкарні зупинити, бо інших наказів на друк печатники не мають. А тутечки вже податкова поліція зацікавилася моєю податкоспроможністю. Обіцяє накласти арешт на мій бізнес. В отаке скрутне становище вляпався. Що бізнес мій існує тільки вві сні нікого не цікавить. Що прибуток мій чисто віртуальний – теж, а гроші держава вимагає справдешні.