Біографічні довідки Багряного

***

«…колись я розповідав у публічній доповіді, робленій у Львові, як я раз на базарі в Хабаровську зустрів двох старих переселенців – діда й бабу. Виявилося що вони древні мешканці Далекого Сходу, з Чорноберезівки, 16 кілометрів від Хабаровська. Були ще люди, мої знайомі, друзі і товариші ще з Києва і Харкова, товариші праці, а потім товариші недолі, яких я зустрічав, або з якими був у концтаборах БАМЛАГу та в Комсомольську. Це – колишній головний редактор і начальник столичного українського видавництва молодіжної літератури «Молодий більшовик» – Грицай... Поет Дмитро Загул... Письменник Качура, редактор центральної далекосхідної української газети (під час українізації впроваджуваної Скрипником!), а до того редактор видавництва при ЦК МОПРу – Дідушок, колишній УСуС… Професор Перегінець... Колишній кореспондент РАТАУ – Мельник, запроторений до Комсомольська за реваншизм…»

Іван Багряний «Народження книги».

***

Таким чином Багряному ще поталанило: дістав лише п’ять років заслання, відбути яке мав на Далекому Сході. Після одинадцятимісячного сидіння в камері ця подорож на східні окраїни «соціалістичної батьківщини» могла виглядати як нагорода. Могла б! «Тую родину», – писав згодом Багряний, я пройшов від Києва до Чукотки, до Берингової протоки й назад». І в іншому місці: «Присуд відбував у таборах так званого Бамлагу. Терміну не добув, бо в 1937 році втік»

Багряний після втечі переховується між українцями Зеленого клину (Буреїнський та Сучанський райони). Одружується, і того ж таки року народився у нього син Борис.

Леонід Череватенко. «Він повернувся до своєї вітчизні…»

***

16 квітня 1932 року стався його перший арешт. 25 жовтня звільнений із позбавленням права проживати в Україні протягом трьох років, направлений на «вільне» поселення на Далекий Схід – Хабаровський край, Берингова протока. Незабаром утік і переховувався у знайомих. 1936 року прийшов додому. Через чотири дні його арештовано. Два роки і три місяці провів у в’язниці, з них – 83 дні у камері смертників. Менше як через рік новий арешт. 1938 року медичним актом засвідчено туберкульоз легень, відкритий процес. 26 березня 1939 року висунуто обвинувачення за двома пунктами: участь в антирадянському повстанні анархістської організації, здійснення антирадянської діяльності. Через відсутність доказів звільнений 1-го квітня 1940 року. До 1941 року працював художником в Охтирському театрі «Народний дім».

«Іван Багряний як літературна постать»

Максим Балаклицький

***

«Арешт 1932 року і подальші безнастанні тюрми, етапи, концентраційні табори Далекого Сходу, втеча, блукання серед рідного, вигнаного також колись з батьківщини українського люду, що заселив і колонізував так званий Зелений Клин, нові арешти, нові тюрми і концентраки дикого Приамур’я…»

Поезія, вічність, час…

Борис Подоляк (Григорій Костюк)

***

«Після засудження в 1933 році на п’ять років заслання на Далекому Сході Іван Багряний в 1937 році втікає і переховується в знайомих в Буреїнському та Сучанському районах. Там він пізнав суворі, але чесні закони тайги, життя українців-мисливців, наслухався різних історій та й сам відчув холодне дихання смертельної загрози…»

Микола Жулинський «Іван Багряний»

***

В передмові до книги публіцистики Івана Багряного, (Видавництво «Смолоскип» та «Фундація ім.. Івана Багряного») герой України Іван Дзюба нічого не говорить про арешти письменника в тридцяті роки, покликаючись на докладні розвідки, надруковані в книжках Дмитра Нитченка-Чуба «Люди Великого Серця» та «Від Зінькова до Мельбурна», а також Григорія Костюка «Зустрічі та прощання».