Частина 13

Моє уявлення про життя завжди відзначалося брутальним матеріалізмом. Я з насолодою сприймав пахощі морського вітру і аромат робочого поту. Статеве збудження в мене викликала хіба що Галина, вона знала які парфуми купувати. Парфуми Стефанії хурделили мені голову. Але до статевого збудження справа не дійшла. Що робила зі мною Олена я й досі втямити не можу. Певен, що парфумами вона не користувалася зовсім. Від неї не пахло, а віяло, віяло ароматами польових квітів, квітучих садів, теплого літнього дощу. Від неї тхнуло квіткою, речовиною, їжею, які виникали в моїй уяві. А можливо отой ночі й не було. Не було в моєму ліжку сусідки, дружини Олексія. Можливо я її придумав, щоб заспокоїти своє серце, щоб не вибухнуло воно, взнавши про зраду дружини?

Питань було багато, не було тільки жодної відповіді.

Поряд з Оленою я осягнув, що назавжди втратив любов до Галини. Якщо вона була, та любов. Але як мені жити далі? Мене настійно переслідувало видіння коня з усмішкою батька. Таким чином батько всміхався коли я відважувався до чергової глупоти. «Ти сам собі вигадуєш хиби, провокуєш життя на їх поширення, а як подолати виникаючи на шляхах загати не знаєш. Ти не здібний на такі посування…» Мені б запитати батька: чи не він мене зробив таким? Але батько давно для мене вмер, зосталася тільки його усмішка, та ще отой коняка, на якому він вмів і любив гарцювати. Батько осуджував мене за те, що я, правнук січового козака відмовився вивчати батьківську науку. Мій дід пройшов дві війні, а я не бажав жодної. Колись я сказав батькові: якщо почнеться війна, я краще вб’ю себе сам, аніж піду вбивати інших. Я не маю ворогів не на землі ні в небі, я сам собі бог і диявол, бо від бога зла не менш аніж від диявола. А я нікому зла не бажаю… Батько тільки посміявся з моєї, як він висловився, «нежиттєвої» філософії. Війна це теж релігія, говорив він. Вона починається з окремої людини, коли їй вступить сеча в мозок, зостатися у світовій історії фахівцем-завойовником. Поки людство не визначить хто ми і навіщо потрібні Всесвіту, ми будемо блукати в пітьмі релігій, створених егоїстичними чаклунами. А послідовники завжди знайдуться.

Коли ми одяглися і сіли з Оленою до столу пити каву, я запитав:

— Що будемо далі робити, доле моя?

Вона якось начебто здивовано зиркнула до мене.

— Нашій долі бракує довершеності. Врешті-решт ми маємо можливість вчинити незлагоди, розлучитися ти з Галиною, я зі своїм Олексієм. Якщо ти певен, що я краща за твою дружину не тільки у ліжку, але й в побуту. Я жінка свавільна, ти це знаєш. Пристосовуватися до небажаних мені умов не буду. Та й тебе угамовувати — який сенс? Так що давай поміркуємо. Я згодна віддати тобі руку й серце. Але чи надовго, сказати не можу. Бо, як і ти, я людина настрою. В доброму гуморі — свята, не в гуморі — дика кішка. Та ще й з деякими примхами.

Я не втримався щоб не відповісти щиро, як і вона.

—Я теж людина зарозуміла, самозакохана, мене треба оберігати від поганого впливу. Мені подобається бувати самотнім, читати книжки. А ще більш малювати. Давно мрію намалювати тебе… такою, якою тебе бачив одного разу вві сні. Зібрану з різнокольорових цяточок. Ти пиряла наді мною в небі недосяжно далека, і така бажана, що я прокинувся від обпалюючого груди полум’я. Працюю я, сама знаєш, не тільки в своїй майстерні. Ген-ген їздити доводиться на тиждень а то й два. Правда, завжди є нагода повернутися додому, особливо коли на мене чекатимеш ти. Це вже як ти забажаєш. А що до Галини, вона сама зробила, що хотіла. Жити я з нею не зможу, буде нудити… З моїм уявленням… сама розумієш… взаєморозуміння ми не знайдемо. Будемо жити як кішка з собакою…

Мене не втішає свобода, скуто почуваюся коли хтось заводить нещиру гру. Краще жити сумлінням, ніж полювати на недолю…

Із затамованим подихом дивився я на мою красуню, на її лице, вуста, гарний ніс, не бачив тільки очей, Олена наче ховала їх від мене, наче лячно їй було подивитися очі-в-очі. Іноді думав: чому? Але запитати чи збагнути не вистачало жаги, а то й кмітливості.

Але можна сказати, що я таки надбав собі Бажану, закохану в мене жінку. Що буде далі, як поведеться Олексій, мене це не турбувало. Після кави ми з Оленою знову опинилися в ліжку.